Прейдз на змист

Еуфемия Барат

Материял зоз Википедиї
Еуфемия Барат
Еуфемия Нота од. Барат
Народзена 8. януара 1928.
Умарла 7. октобра 1990. (62)
Державянство югославянске
Язик творох руски, сербски
Школа Учительска школа, Зомбор
Период твореня 1952—1989.
Жанри просвита, образованє
Похована у Вербаше

Еуфемия Барат (*8. януар 1928—†7. октобер 1990), учителька.

Биоґрафия

[ушориц | ушор жридло]

Еуфемия Нота народзена 8. януара 1928. року як друге дзецко у доме Ани и Янка Нотових у Руским Керестуре. Мала старшого брата Владимира познатшого як Трифон (то му було мено дате у церкви на кресценю). Фемка ходзела у валалє до оводи а потим, од 1936. року до основней школи. Такой по ошлєбодзеню жеми 1945. и 1946. року вона ходзела до нїзшей ґимназиї у Руским Керестуре бо жадала предлужиц свойо школованє. Вше жадала буц учителька та ше 1947. року уписала до учительскей школи у Зомборе. Штирирочне школованє Еуфемия Нота закончела 1951. року и уж наступного 1952. року достала перше роботне место як учителька у основней школи у Коцуре. Була активни член тедишнього коцурского Културно уметнїцкого дружтва Николай Ґоґоль а запаметана є як ґлумица у вецей театралних фалатох.

Зоз основней школи у Коцуре Еуфемия Нота 1956. року прешла на роботу до Основней школи Светозар Милетич у Вербаше. У тей школи 50-тих и 60-тих рокох отримованa порядна настава руского язика у нїзших класох. Зоз дзецми робели вецей руски учителє и учительки.

1957. року Еуфемия Нота ше одала за Йовґена Барата по походзеню зоз Коцура. Нєодлуга, у другей половки 1958. року, Баратово достали дзивочку Оленку.

Еуфемия Барат 1967. року була вибрана за заменїка директора Основней школи Светозар Милетич и на тей длужносци препровадзела 4 роки. У тим периодзе вона координовала и орґанизовала наставу на руским язику.

Року 1989. року, по наполнєтих 37 рокох службованя у школи як учителька, Еуфемия Барат пошла до пензиї.

Нажаль, у заслуженей пензиї Еуфемия Барат, вєдно зоз супругом Йовґеном, уживали кратко. О рок по пензионованю, дня 7. октобра 1990. року, Еуфемия Барат и єй супруг Йовґен погинули у чежким транспортним нєщесцу при Новим Садзе. Поховани су 8. октобра 1990. року на теметове у Вербаше.

Вонкашнї вязи

[ушориц | ушор жридло]