Евґений М. Кочиш
| Евґений М. Кочиш | |
|---|---|
 | |
| Народзени | 5. авґуста 1910. |
| Умар | 23. януара 1984. (74) |
| Державянство | угорске, югославянске |
| Язик творох | руски |
| Школа | Нїзша ґимназия |
| Период твореня | 1929—1984. |
| Жанри | литература, коректура, редаґованє, рахунководство |
| Псевдоними | Е. Михайлов, Барин, Петров |
| Поховани | у Новим Садзе |
Евґений М. Кочиш (*5. авґуст 1910—†23. януар 1984.), писатель и єден з редакторох новинох Русска заря.
Биоґрафия
[ушориц | ушор жридло]Евґений М. Кочиш ше народзел у Дюрдьове 5. авґуста 1910. року, у худобней селянско-роботнїцкей фамилиї. Родичи Михал и Юлияна, нар. Шовш мали 10 дзеци, у живоце остали шесцеро - Евґений як найстарши, Юстина, Андри, Данил, Микола и Мария. Основну школу Евґений закончел як одлични школяр у Дюрдьове. Приватно закончел нїзшу ґимназию 1931. року. До Нового Саду ше преселєл 1935. року, а 1936. року одходзи до монашескей школи у Високих Дечанох, алє пошвидко похопел же тота школа нє за ньго, та ше пешо врацел до Нового Саду и робел перше як наднїчар, а потим як роботнїк у подприємстве за виробок амбалажи.
Евґений М. Кочиш у малженстве зоз Амалию родз. Тамаш мал два дзивки, Надежду, професорку Универзитета и Амалию, учительку.
Прето же ше процивел прейґмирному уплїву грекокатолїцких священїкох у орґанизованим културним живоце войводянских Русинох, Кочиш ше уключел до секуларно ориєнтованого Културно-просвитного (националного) союзу югославянских Русинох - Зарї. Окончовал функцию секретара (1938-1941) Союзу Заря и редактора (1937-1941) новинох Русска заря и рочного алманаху Русски народни календар Заря, алє плацу за тото нє доставал. Гонорар доставал од Друкарнї Ивкович, дзе робел як коректор у периодзе од 1939-1941. а вец є одпущени, бо нє знал бешедовац по мадярски. Прето ше преселєл до Коцура и робел як землєдїлец од 1941. по авґуст 1944. року. Теди го окупаторски власци гарештую и одводза на примушуюцу роботу до лаґру у Нємецкей. У лаґру роби вєдно з Янком Хромишом (Бачи Горки) на орґанизованю одпору.
После нємецкей капитулациї враца ше з лаґру и находзи ше на рижних политичних функцийох и службує у вецей подприємствох и установох як службенїк у рахунководстве аж по 1970. рок, кед одходзи до заслуженей пензиї. Теди ше селї до власного обисца у Сримских Карловцох и там препровадзує остатнї роки свойого живота.
Евґений М. Кочиш умар 23. януара 1984. року у Сримских Карловцох. Поховани є у Новим Садзе.
Богата литературна творчосц
[ушориц | ушор жридло]И попри русофилскей прихильносци ґу орґанизациї Заря, по националней ориєнтациї Кочиш у основи бул русинофил. У рускей литератури ше зявел 1929. року, у Руских новинох (ч. 37 (245) од 18. октобра 1929. р, б. 2-3) зоз приповедку Остал гладни, обявену як фельтон. Медзитим, кед основани Културно-просвитни союз югославянских Русинох (КПСЮР), котри познєйше пременєл назву на Културно-национални союз югославянских Русинох (КНСЮР), вон ше опредзелєл до його членства и уж у першим року виходзеня новинох Заря число 2. од 29. априла 1934. року, б. 4, зявює ше з есейом Лєносц (инерция) чловека як видни процивнїк напредку. Од того часу постава стаємни сотруднїк тих новинох. Ридко прешло даєдно число без його напису. У чишлє 12 од 1934. року обявел и першу свою писню под насловом Писня косача, написану 8. юлия 1930. року.
Од 1952. року постава стаємни сотруднїк часопису Шветлосц и Руских народних календарох аж по конєц свойого живота. Вон витворел обсяжне литературне дїло зоз поезиї, новелох, драмох, есейох и пейцох романох (Орошени слизи, 1968; У млєчней драги, 1973; Чайка, 1974; Петро Андрейков, 1977; Бриґа, 1978). На Кочишову прозу найвекши уплїв мала русийска реалистична литература дзеветнастого вику и социялистични реализм двацетого вику, так же його творчосц представя єдну файту живей хронїки войводянского русинского живота, найвецей хронїки живота роботнїкох и землєдїлцох. Мемоари Кочишового власного животного искуства пред 1935. роком зявели ше постгумно под насловом Цо паметам о себе (Нови Сад, 1985).
Заступени є и у зборнїкох и антолоґийних виданьох на руским язику и у прекладу на сербски, українски, словацки, мадярски и румунски язик.
У публикацийох на руским литературним язику после 1952. року обявел понад 100 прозни литературни роботи и постал єден з найплоднєйших руских писательох свойого часу.
Литература
[ушориц | ушор жридло]- Др Юлиян Тамаш: История рускей литератури, Завод за уџбенике и наставна средства – Београд, 1997, б.125-130. и 564-567.
- Штефан Гудак: Проза Евґения М. Кочиша, Шветлосц 1/1969, б. 27-29.
- Юлиян Тамаш, Литературна творчосц Евґения М. Кочиша, Шветлосц, XVII, (Нови Сад, 1999), 121-146;
- Дюра Варґа, Дюра Латяк, Янко Рац, Студия о Е. М. Кочишови у Шветлосц, XXII, 1 (Нови Сад, 1984), 3-25.
- Дюра Латяк: Дзведзешат роки од народзеня Евґена М. Кочиша (1910-1984), Studia Ruthenica, Дружтво за руски язик, литературу и културу, ч. 8, 2001-2003, б. 116.