Ґонґ

Ґонґ (Индонезия и Малая: gong; Ява: ꦒꦺꦴꦁ gong; Китай: 鑼; pinyin: luó; Япон: , romanized: dora; Khmer: គង kong; Tаи: ฆ้อง khong; Виєтнам: cồng chiêng; Aсамиси: কাঁহ kãh) то древени удерни музични инструмент нєодредзеней висини зоз идеофоней фамилиї инструментох. Походзенє зоз Далєкого востоку, дзе є хасновани як култни инструмент. После велїх епохох постал часц симфонийного оркестру у 19. вику.

Историят ґонґа

Найвчаснєйши записани документ о ґонґу иснує зоз бронзового часу дзе ше споминаю деталї бронзовей буґни Нґок Лу (коло 3. по 2. вик п.н.е.) зоз култури Донґ Сон зоз сиверного Виєтнаму. Приказани су и випатраю як ансамбл зоз седем ґонґох вєдно зоз другима инструментами (уключуюци чинели/дзвони и сами бронзово буґни).^[1] Найстарше историйне жридло о ґонґу мож найсц у китайских записох зоз шестого вику новей ери, у хторим ше спомина як цудзи инструмент хтори сцигол з часци жемох Тибета и Бурми. Термин слова ґонґ (явански: ꦒꦺꦴꦁ) походзи зоз индонежанского острова Ява. Научни и археолоґийни виглєдованя утвердзели же Анам, Ява, Бурма и Южни Китай були штири главни центри хтори правели ґонґи у чаше Антики.^[2]^[3] Форма бронзового ґонґа у форми котла була часто хаснована у старей Греческей и Риму. Понеже ґонґ мал гласни предзераюци длуготирваци звук, чуц го було и до 7-8 км, дума ше же ше перше почал хасновац за сиґнализованє роботнїком на польох.

Ґонґ пренашол свою драгу на заходни швет у 18. вику, кед ше почал хасновац як удерни инструмент симфонийного оркестру заходного стилу.^[4] У 19. вику ґонґ постал стаємни инструмент вельких симфонийских оркестрох.

Файти Ґонґа

Исную велї вариянти ґонґа, а розликую ше по велькосци, форми, характеру звука и походзеню. Можу ше класификовац до катеґориї дзвонох. Найчастейше ше правя зоз бронзи або месинґа, алє постоя и велї други леґури хтори ше хасную за продукцию ґоноґох.

Звичайно ше хасную два типи у сучасней оркестерскей пракси, китайски и явански ґонґи, зоз ровну и зоз дакус вистирчену поверхносцу (диском).

♦ Китайски ґонґ ма випатрунок металного диска зоз загнутим рубцом под правим углом. Пречнїк диска од 50 по 80 цм. Тембр звука завиши од материялу инструмента (состав леґури бакра), а релативна висина завиши од велькосци (менши инструмент продукує висши звук).

♦ Явански ґонґ то вариянта китайского ґонґа. Його форма конвекснєйша, а у штредку диска находзи ше мала „горба“.

Звук глїбши и длугши, поступнє ше сцихшує. Велькосц яванского ґонґа може варировац од 14 по 60 цм.

Доставанє звука

Симфонийски оркестер може мац у составе инструментох даскельо ґонґи розличних велькосцох и висини тонох. На шицких файтох ґонґох потребне вдеренє до ,,цела'' ґонґа зоз млатком лєбо палїчками же би ше достал звук. На вельких ґонґох ше грає зоз млатками чия глава обмотана зоз филцом, а на малих ше грає зоз палїчками з мегку главу за маримби або тимпани. Нотни запис за гранє ґонґа у партитури написани под часцу инструмента там-там. Кед придзе час за гранє, ґонґ ше теди знїма хтори стої на дроту або на пасму (на вецей) дротох.

Хаснованє ґонґа за други нагоди

● Сиґнализовал роботнїком на полю, на плантажох.

● Благо вистирчени ґонґ ше хаснує у китайских храмох у богослуженьох. Таки ґонґи, углавним, велькосци до 50 цм.

● Хаснованє ґонґа у спорту. У даєдних спортских дисциплинох (поготов борецких схопносцох), дурканє (вдеренє) по ґонґу традицийно символизує початок и конєц змаганя, алє модерни час принєсол частейше хаснованє алтернативних инструментох. У Япону ше традицийно хасновали за початок змаганя файти спорта под меном сумо-пасованє.

Класификация

Як и други инструменти так и ґонґ класификовани ^[5] по Сакс-Гомбстеловей скали подзелєня инструментох и заведзени є под одвитуюцим числом.^[6]

Галерия

Ґонґ заквачени у рамику.
Препознатлїви „китайски” ґонґ (чау ґонґ, пречнїка 25 cm).
Колекцијя ґонґох у ґамелан ансамблу инструменатох – Канбера, Индонезия.
Вельки вистирчени ґонґ у будистичним храме, Тайланд.
Галерия Сри Пердана, (дакеди „Сри Тимах“), Малезия.
Джиновски ґонґ, Музей музичних инструменатох, Финикс- Аризона.
Иунлуо (Yunluo) 13 ґонґи, вистава „Китайски музични инструменти“, Мафри.

Литература

- Гонг // Музыкальный энциклопедический словарь. — М.: Советская энциклопедия, 1990. — С. 144. — 672 б..

• -- Рогаль-Левицкий Д.Р. Там-там (с. 272—313). Гонг (с. 314—322) // Современный оркестр. Том 3. — М.: МузГИз, 1956.

- Chenwei W., Junyi C., WongS. Percussion instruments // The TENG guide to the Chinese orchestra. — Singapore: World scientific, 2019. — P. 171—174. — 624 б..

- Дмитриев Г.П. Там-там. Китайский гонг. Яванские гонги // Ударные инструменты. — М.: Советский композитор, 1991. — С. 60—63. — 145 б..

- Галь Г. Руководство к чтению партитур. — Л.: Тритон, 1930. — С. 18. — 62 б.

Вонкашня вяза

- О. Андрејева. Удараљке модерне симфоније

- Traditional Music of the Southern Philippines https://pnoyandthecity.blogspot.com/

- Гранє камбоджньох на ґонґ инструменатох. Youtube.com

Референци

↑ Tran, Hoai (3 August 2022). Doing "Gong Culture" Heritage Politics and Performances in the Central Highlands of Vietnam. Lit Verlag. p. 63. ISBN 9783643914064.
↑ Blades, James (1992) Percussion Instruments and Their HistoryBold Strummer. p. 93. ISBN 978-0933224612. The origin of the gong is uncertain, but there seems little reason to doubt the claim of the Chinese whose tradition ascribes it to the country Hsi Yu between Tibet and Burma, where it is mentioned early in the sixth century in the time of Emperor Hsüan Wu (AD 500-515).
↑ Jaap Kunst (11 December 2013)Music in Java: Its history, Its Theory and Its Technique (2 ed.). Springer. pp. 146–. ISBN 9789401771306. OCLC 1066191713. the mountain tribes, now living in Southern China and Further India
↑ Schlesinger 1911
↑ Consortium M.Revision of the Hornbostel-Sachs Classification of Musical Instruments by the MIMO Consortium
↑ Classification of Musical Instruments translated from the original German by Anthony Baines and Klaus Wachmann, with additions and revisions by Febo Guizzi — Fondazione Ugo e Olga Levi.

[1] Tran, Hoai (3 August 2022). Doing "Gong Culture" Heritage Politics and Performances in the Central Highlands of Vietnam. Lit Verlag. p. 63. ISBN 9783643914064.

[2] Blades, James (1992) Percussion Instruments and Their HistoryBold Strummer. p. 93. ISBN 978-0933224612. The origin of the gong is uncertain, but there seems little reason to doubt the claim of the Chinese whose tradition ascribes it to the country Hsi Yu between Tibet and Burma, where it is mentioned early in the sixth century in the time of Emperor Hsüan Wu (AD 500-515).

[3] Jaap Kunst (11 December 2013)Music in Java: Its history, Its Theory and Its Technique (2 ed.). Springer. pp. 146–. ISBN 9789401771306. OCLC 1066191713. the mountain tribes, now living in Southern China and Further India

[4] Schlesinger 1911

[5] Consortium M.Revision of the Hornbostel-Sachs Classification of Musical Instruments by the MIMO Consortium

[6] Classification of Musical Instruments translated from the original German by Anthony Baines and Klaus Wachmann, with additions and revisions by Febo Guizzi — Fondazione Ugo e Olga Levi.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]