Фуяра

Фуяра то традицийни словацки древени дуйни инструмент. Випатра як воздлужна флаута зоз трома дзирками алє ма иншаки звук од гоч хторого другого инструмента. По велькосци є длугока єден и пол метер. Фуяра настала як пастирски инструмент и звичайно ше хаснує як соло инструмент.

Походзенє

Прототип фуяри то ґотска бас цива зоз трома дзирками, хтора постояла у Европи у 12. вику. То бул инструмент як длугша пипка, меншей велькосци од нєшкайшей фуяри и грало ше на нєй зоз єдну руку.^[1]

Фуяра походзи зоз реону централней Словацкей односно зоз Подполяни, горского венца Поляна, околїско восточно од Зволєна, Банскей Бистирци. Нєшка главни центер правеня фуяри и далєй подручє варошу Детва. На початку на фуяри грали пастире а вельо познєйше почали ю хасновац и професийни музичаре.

Пастирска фуяра

Найстарши тип фуяри звичайно направени зоз древа габзи хтора премасцена зоз лєновим олєйом и состої ше зоз:

главней часци (до 5 cm у пречнїку), у долнєй часци находза ше три отвори/дзирки за пальци;

конектор,

додатна часц зоз усну часцу-писк (пречнїка до 3 cm).
Пастирска фуяра часто богато поцифрована, зоз рижнима орнаментами.

Любомир Паричка грає на фуяри.

Випатрунок здогадує на звичайну флауту, алє ше од фуяри розликує по велькосци (просеково фуяри длугоки од 120 по 210 cm). Фуяри хтори длугоки прейґ два метери, найчастейше ше розклопюю на часци. Нєшкайшу традицийну фуяру прави ремесельнїк найчастейше зоз явору лєбо рябини хтора ше суши мешац днї. Ма три отвори-дзирки за гранє хтори ше завераю зоз верхами-брущками пальцох гоч висина тона набаржей завиши од моци удихнутого воздуху.^[2]

Гранє на фуяри

Процес ученя граня на фуяри винїмково цикави и єдноставни. Постоя два стили граня- влашски и лазнїцки, хтори достали мена по крайох у хторих настали. Зєдинює их исти принцип: „як дихам, так и граєм.” Односно барз важне правилне диханє, хторе звичайне и нормалне, каждодньове. Характеристика фуяри то велїчезни звук зоз призвуком хтори здабе на вибрато. Фуяру наволую „кралїца словацких народних инструменатох.“ Єй звук поровную зоз гласом краля! Звук предзера до найглїбших куцикох души и виволує знємиреносц, то звук хтори полни з поезию и длуго ше го памета.

Єй характеристични, мелодичнни звук у своєй музичней творчосци- дїлох хасновали и словацки композиторе (Светозар Страчина, Норберт Боднар, Йозеф Ґрешак, Яна Кмитова и други). „Нїґдзе индзей, у гоч хторей нациї, заєднїци лєбо племену, нє наидземе на инструмент идентични нашей фуяри”

Прето за Детванску фуяру иснує думанє же то уникатни инструмент, благо хторе припада словацким народним инструментом, цо значи же 2005. року, „Фуяра и єй музика" (The Fujara and its Music) уписана на лїстину як ремек дїло усменого и нєматериялного нашлїдства, а 2008. року, уписана є на Унескову репрезентативну лїстину нєматериялного културного нашлїдства.^[3]^[4]

Вонкашня вяза

Anna Nacher, Marek Styczyński, Ucho jaka. Muzyczne podróże od Katmandu do Santa Fe, Kraków: Bezdroża, 2003, ISBN 839188693X, OCLC 69513066.
Malatinec, Roman; Danihel, Igor; Elschek, Oskár; Garaj, Bernard; Dauko, Miroslav Ruttkay (2004) Book_UNESCO_min.pdf (PDF). Bratislava: Pro Musica. Archived from Fujara/Book_UNESCO_min.pdf (PDF) on 2018-08-20.

Референци

↑ Фуяра
↑ fingering_technique.htm Fujara fingering technique
↑ The Fujara and its Music": Description, Slideshow, Video na službenim stranicama UNESCO-a (en) Preuzeto 6. studenog 2012.
↑ Rieks Smeets,The Fujara and its Music, 2006., Masterpieces of the Oral and Intangible Heritage of Humanity. UNESCO, бок 86. язик: анґлийски

[1] Фуяра

[2] ring_technique.htm Fujara fingering technique

[3] The Fujara and its Music": Description, Slideshow, Video na službenim stranicama UNESCO-a (en) Preuzeto 6. studenog 2012.

[4] Rieks Smeets,The Fujara and its Music, 2006., Masterpieces of the Oral and Intangible Heritage of Humanity. UNESCO, бок 86. язик: анґлийски

[1]

[2]

[3]

[4]