Токата

Токата (зоз ит. tоccаrе „дотхнуц", „дорушиц") то композиция хтора першенствено наменєна инструментом зоз типками (клавишами) (орґулї, чембало, клавир), єст приклади компонованих токатох и за струново (потаргуюци) инструменти. Зявела ше у Италиї на початку XVI вику. Теди нє мала одредзену форму, означовала лєм инструменталну композицию хтора була самостойна. По своїх импровизацийних характеристикох у токатох найвизначнєйше виражованє виртоузносци виводзача. Ридко ше мено токата зявює за дїла хтори граю вецей инструменти (приклад то увод до опери Клаудия Монтевердия „Орфей.“)^[1]

История

Токата, увод до опери Орфей (форма фанфари)

Мало ше зна о походзеню токати окрем же є вироятно адаптована зоз музики за святочни нагоди написани за трубу и тимпани (у виду музичней форми фанфари), а познєйше транскрибована за орґулї лєбо други инструменти зоз клавиятуру. Форма ше перши раз зявела у епохи позней ренесанси у сиверней Италиї, на початку XVI вику. Зоз того периода (1590-их) постоя публикациї токатох, композиторох Клаудия Мерула, Андреа и Дьования Ґабриєлия, Адрияна Банкиєрия и Лучаска Луцаски итд.^[2]

Токата 3, за чембало ит. композитора Дїролама Фрескобалдия

Барокна токата, починаюци од Дїролама Фрескобалдия, була меняна у вецей сеґментох и звекшане єй тирванє - була длугша, интензитет и виртуозносц виразнєйши у одношеню на ренесансну верзию. Досцигла екстраваґантносц и пребарз вельо деталї яки ше видзели и у архитектури того периода. Часто мала швидки преходи и арпедя (розложени акорди) хтори ше зменьовали зоз акордскима лєбо фуґалнима часцами. Дакеди хибел реґуларани темпо и прето ше вше здобувало чувство импровизациї.

Други барокни композиторе токатох, у периодзе пред Й. С. Бахом, то були: Јоган Пачелбел, Микеландєло Роси, Йоган Якоб Фроберґер, Ян Питерсон Свелинка, Алесандар Скарлати и Дитрих Букстехуде.

Токата на початку нє мала одредзену форму, лєм означовала инструменталну композицию хтора настала самостойно, нєовисно од вокалних образцох и моделох. ^[3] По своїм импровизацийним характеру зродна є зоз прелудиюмом и фантазию, без огляду же у найвчаснєйших прикладох виполнює и велї окремни особлїви характеристики. Чежиско єй було виртуозносц и максималне хаснованє шицких технїчних можлївосцох инструмента.

Концом XVI вику термин токата хаснує ше у Италиї и за кратши орґульски уводи до богослуженя. Италиянска орґульска токата доживює свой верх у дїлох Дїролама Фрескобалдия. Вон гомофони часци и виривки токати повязує зоз брилянтнима пасажами, а формалну заокруженосц посцигує зоз єдинством музичних мотивох.

У италиянскей литератури за чембало того часу (А. и Д. Скарлати, Ф. Дуранте) токата иснує як закончуюци став музичней форми свити лєбо як самостойна композиция. Вецейчасцову форму токати превжали и музичаре у других державох.Токату поготов усoвершел у барокней епохи у своїм опусу Йоган Себастиян Бах.

Бахово токати, найпознатши медзи прикладами у музичней литератури. Бахова Токата и фуґа у d-molu, BWV 565, нєшка єдно зоз найпопуларнєйших дїлох за орґулї, без огляду же дзепоєдни авторитети кладу под знак питаня и оспорюю його авторство.^[4] Його токати за оргулї импровизацийни композициї и часто их провадзи нєзависни став фуґи. У таких случайох, токата ше хаснує место звичайного стабилного прелудиюма.

Бахово токати за чембало BWV 910-916 то вецейчасцово дїла хтори уключую фуґалне писанє, реторични прикраски, рецитативи и стави подобни арийом як часц своєй структури.^[5]

После барока

После барокней епохи, композиторе токати менєй компоную. Медзитим, постоя даскельо значни приклади зоз периода романтизма; Роберт Шуман и Франц Лист, Шарл-Валентин Алкан и други.

Од вчасного 20. вику, композиторе заш лєм компоную токати алє преважно за соло клавир зоз традицийним значним виртуозитетом виводзача, док ше даєдни опредзелєли за компонованє токати у Баховей форми зоз вецей ставами.

Композиторе 20. и 21. вику хтори компоновали токати то русийски композиторе Серґей Прокофєв и Арам Хачатуриян, французки Морис Равел, Жил Масне, Клод Дебиси и велї други: Кайгоср Шапурджи, Жорж Енеску, Мойзес Молеиро, Ерик Сати, британски Питер Сиборн, Бенямин Бритн и други.

Нотни и звучни приклад токати Андреа Ґабриелия, инструемнт орґулї:

$\version "2.18.2" \header { tagline=##f } %%%%%%%%%% KEYS %%%%%%%%%%%%% global={ \time 2/1 \set Staff.timeSignatureFraction=2/2 } Key={ \key c \major } %% droite rhUpper=\relative c'' { \voiceOne \Key s1*2 g2 a b cis d c4 b a2 d~ d8[ e f e] d c b a g[ a b c] d e f d|e[ g f e] d c b a g16[ c b a g f e d] c b c d e f g a|b8 c d e d[ c b a] g[ d' b g] g'16 f g f g f e d } rhLower=\relative c' { \voiceTwo \Key < d g d' >1. < d g d' >2 d1~ d2 g fis g g fis g1 s1 } %% gauche lhUpper=\relative c' { \voiceOne \Key b1. b2 b a g g a d~ d a b1 d c c2 r2 d1~ d } lhLower=\relative c { \voiceTwo \Key g'1. g2 g fis g e d1~ d2 d g1 < g b >1 < c, g' >1~ q < g' b >1 q } PianoRH={ \clef treble \global \set Staff.midiInstrument=#"church organ" << \new Voice="one" \rhUpper \new Voice="two" \rhLower >> } PianoLH={ \clef bass \global \set Staff.midiInstrument=#"recorder" << \new Voice="one" \lhUpper \new Voice="two" \lhLower >> } piano={ << \set PianoStaff.instrumentName=#"Org." \new Staff="upper" \PianoRH \new Staff="lower" \PianoLH >> } \score { \new PianoStaff << \set PianoStaff.instrumentName=#"piano" \new PianoStaff="piano" \piano >> \layout { #(layout-set-staff-size 17) \override SpacingSpanner.common-shortest-duration=#(ly:make-moment 1/2) \context { \Score \remove "Metronome_mark_engraver" } } \midi { \tempo 2=92 } }$

Андрео Ґабриели, Инципит Интонация.

Инципит (зоз латинского incipere: „почац“), значи перши слова шпиваного музичного дїла лєбо литературного текста (у тим другом случају, поняце инципита преширює ше на перши пасуси)

Вонкашня вяза

Round about A Toccata of Galuppi's jstor.org
Robert Browning, "A Toccata of Galuppi's" published 1855 e-text

Референци

↑ Dunlap, Candice. "An Historic Overview of the Toccata as a Form and Compositional Technique." (2005).
↑ Tischler, Hans (1972). The History of Keyboard Music to 1700 (1st ed.). Bloomington/London: Indiana University Press. p. 222. ISBN 0-253-32795-4.
↑ Kovačević, Krešimir, ур. (1977). „Tokata”. MUZIČKA enciklopedija. 3, Or-Ž (2 изд.). стр. 583.
↑ Roberge, Marc-André (25 September 2012)Titles of Works Grouped by Categories Sorabji Resource Site. Retrieved 25 November 2012.
↑ "BWV 565: a toccata in D minor for organ by J. S. Bach?", Early Music, vol. 9, July, 1981, pp. 330–337.

[1] Dunlap, Candice. "An Historic Overview of the Toccata as a Form and Compositional Technique." (2005).

[2] Tischler, Hans (1972). The History of Keyboard Music to 1700 (1st ed.). Bloomington/London: Indiana University Press. p. 222. ISBN 0-253-32795-4.

[3] Kovačević, Krešimir, ур. (1977). „Tokata”. MUZIČKA enciklopedija. 3, Or-Ž (2 изд.). стр. 583.

[4] Roberge, Marc-André (25 September 2012)Titles of Works Grouped by Categories Sorabji Resource Site. Retrieved 25 November 2012.

[5] "BWV 565: a toccata in D minor for organ by J. S. Bach?", Early Music, vol. 9, July, 1981, pp. 330–337.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]