Прейдз на змист

Синкопа

Материял зоз Википедиї
Нотна илустрация синкопи

Синкопа (лат. syncopa, sincopa, syncope, sincopatio, анґл. syncopation, франц. syncope) [1] то метрично-ритмична фиґура хтора настава зоз скапчованьом нєнаглашеней и наглашеней тактовей часци. Наглашка/акцент ше преноши зоз нєнаглашеней часци на наглашену тактову часц, т. є. на початок синкопи. Зоз премесцаньом акцента постава нєсклад медзи ритмичним и метричним акцентом. Пре загубени нормални розпорядок наглашкох/акцентох у такту, синкопа у музики спричинює знємирйованє.[2]

Синкопа [3] вше наглашена. Найвецей ше хасує у джез-музики, у хторей ше часто зявюю пошоровани вецей синкопи (ткав. дупли синкопи). Хаснує ше ище у велїх других музичних формох, окреме музики за танєц.

Правилна и нєправилна синкопа

[ушориц | ушор жридло]

Состав вредносци нотох по тирваню одредзує чи синкопа: правилна або нєправилна.

♦ Правилна синкопа

синкопирани ритем у штиродїлней мири: на преходу зоз першого до другого такту, синкопи настали зоз скапчованьом истих нотох зоз луком (лиґатуру).

♦ Нєправилна синкопа

Синкопирани ритмем у такту: пунктирана нота „спричинєла” синкопу помедзи другей и трецей ноти у такту.

Приказ наставаня синкопи медзи двома тактами

[ушориц | ушор жридло]

У дводїлним и тродїлним такту (2/4, 3/4, 3/8) наглашена перша єдинка за чишлєнє, а у штиродїлним (4/4, 4/8 итд.) наглашени перша и треца єдинка за чишлєнє. Гевти други нєнаглашени.

История синкопи

[ушориц | ушор жридло]

Перши описи синкопи датирую зоз епохи Арс нова – у анонимних розправох школи Филипа де Витрия (инципит: (Omni desideranti notitiam), [4] школи Джона Муриса („Libellus cantus mensurabilis”)[5]. , у трактатох Джона Бозна [6]. бешедує ше о паузи у єдиники за чишлєнє мензуралней музики – модусу, темпусу и пролациї – и записованю такого претаргнуца (паузи) з помоцу точки (punctus perfectionis, punctus divisionis).

Описи синкопи хтори блїзши єй сучасним похопйованю почали и ширели ше у другей половки 15. вику. Вони ше находза у розправох Йогана Тинкториса („Кнїжка о уметносци контрапункта”, „Музични пропорциї”, „Кнїжка вименкох”, Дефиниция музичних терминох”) и у дїлу Ґилельма Монака „Упутства у уметносци Музика” (De praeceptis artis musicae, коло 1480. року). У шицких случайох, синкопа ше похопює як „ритмична фиґура” и способ зоз хторим ше пририхтую дисонанци, а поняца моцних и слабих тактових часцох (та анї поняце о такту) стари учени музичаре нє хасную (почим метрика наглашованя ище ше вше нє хасновала, нє була розвита). Штредком 16. вику дефиницию синкопи, зоз єй опсяжнима музичнима илустрациями, дал Н. Вичентино (1555. року), [7] Ґ. Карлино (1558.), З. Калвизий (1592. року). Ґ. Карлин назначел дзешец „правила” за применьованє синкопи. Теоретичаре у 16. вику нє „оперирую” зоз наглашенима-моцнима и слабима-нєнаглашенима часцами тактох, лєм зоз тезу и арзу у такту (parte nella battuta и parte nel levare).[8]

Окремни часци написани як ше хаснує и виводзи синкопа у статьох Ґ. Карлина („Основи гармониї” III 49, 1558. року, ) и З. Калвизия („Мелопея”, гл. 12, 1592. року; дати дзешец „правила” за єй применьованє). Класичне похопйованє синкопи, як ритмичней фиґури з нука такту, розвило ше у 17. вику, єден з перших прикладох такого похопеня находизи ше у розправи Ренеа Декарта „Музични компендиюм” (1618).

Харктеристики синкопи-опис

[ушориц | ушор жридло]

Главни знак синкопациї то нєсклад помедзи ритмичней акцентуациї (ритмични акценти) и нормативней (метрични акценти), односно тих обидвох хтори им наклада тактови метер. Таки нєсклади творя, по словох М. Г. Гарлапа, [9] „ритмичну дисонанцу“, хтора ше, по правилу, „розришує“ у хвильки кед ше преклопя нараз обидва акцентуациї (и ритмична и метрична). У европскей полифоней музики у цеку епохох (позни штреднї вик, ренесанса, барок, бечска класика, романтизем) синкопа углавним хаснована за пририхтованє и одкладанє дисонанци, зоз єй обовязним познєйшим преходом до консонанциї-консонанти (опатриц перши музични приклад). На тот способ ритмичне збуванє синкопи (синкопациї) у лоґики музичней композициї було синхронизоване зоз гармонским.

У 20. вику и познєйше, у музики хтора затримує свойо „операнє” на тактову метрику, синкопа ше тиж хаснує нєзависно од лоґики пририхтованя и одкладаня дисонанци, напр. у джезу, у бразилскей популарней музики и у других реґионалних и композицийних стилских обласцох нєакадемскей музики. Почим ше синкопированє у велькей мири зявює у музики за танєц, спрам словох музичного продуцента Рикия Сномана: ...„Кажда музика за танєц ма у себе синкопи- синкопациї, а то часто витални елемент хтори помага повязованє цалей нумери.”

Функциї синкопи

[ушориц | ушор жридло]

Синкопация, (применьованє синкопох у музики) у зависносци од музичного контекста, може випольньовац три функциї:

♦ творенє конфликта (заоштрованє/тензия),

♦ ублажованє  

Ублажованє синкопи ше збува кед контрадикция помедзи синкопу и метричного акцента маскирована. Кед маскирована синкопа, анї єден глас у текстури нє указує на долнї ритем такта, а то твори окремни ефект мелодиї хтора ше „прешлїзкує” през метрику.[10]

♦ повязованє.

Можу ше розликовац три файти повязуюцей синкопи.

• Континуирана ґрупа синкопох

• Поцагованє ритма „налїво”

• Наглашованє кулминациї з помоцу синкопи

Сикопа як ритмична фиґура ше зявює у фолклорней музики у писньох и танцох велїх народох, поготов мадярскей и словацкей националней меншини. Познати мадярски танєц чардашу своєй структури хаснує синкопу и по нєй тот танєц познати, танцу дава темперамент. Тиж так ше у польским народним танцу краковяк находзи синкопа.

Нотна у звучна илустрация синкопи: Ф. Гендл, Музика на води (виривок):

"Hornpipe" from Water Music
"Hornpipe" from Water Music

Литература

[ушориц | ушор жридло]
  • Auer Sedak, Eva: »Sinkopa«, u: K.,Krešimir Kovačević. (ur.), Muzička enciklopedija, Zagreb: JLZ, 1977., 3 вид, бок. 357.
  • Ganter, Claus: Die Dur-Moll tonale Harmonik, Zürich: Musik Hug Verlag, 1978., бок. 38.
  • Petrović, Tihomir: Osnove teorije glazbe, Zagreb: HDGT, 2010., бок. 25.

Вонкашня вяза

[ушориц | ушор жридло]

Референци

[ушориц | ушор жридло]
  1. ↑ Радивој ЛазићОснови теорије музике
  2. ↑ Auer Sedak, Eva: »Sinkopa«, u :Krešimir Кovačivić(ur.) Muzička enciklopedija Zagreb: JLZ, 1977., sv. 3, бок 357.
  3. ↑ Дальхауз, Карл Zur Geschichte der Synkope // Musikforschung 12 (1959), SS. 385-391. (на русийским язику)
  4. ↑ Desmond K. Texts in play: The Ars nova and its hypertexts // Musica Disciplina 57 (2012),TEXTS IN PLAY: THE ARS NOVA AND ITS HYPERTEXTS язик: анґлийски
  5. ↑ Sincopa est divisio cuiuscumque figurae ad partes separatas, quae ad invicem reducuntur perfectiones numerando et tripliciter videlicet in modo, tempore et prolatione. (CS III, p.34a; то же в критическом издании: Desmond 2012, p. 140).
  6. ↑ У Боэна кроме sincopatio используется синоним saltus: Occasione dictarum regularum subtilia quedam posterius inventa sunt, que sincopationes vel saltus usualiter dicuntur.
  7. ↑ Например, Вичентино: La sincopa si può discernere almeno per cagione d’una parte che canti nella battuta e l’altre parti cantino nel levare, acciò si posse cognoscere le differenze del moto, e quali note si moveno nel battere e quali nel levare (Pract. II,13).
  8. ↑ Денис Чуфаров Синкопа Музыкальный онлайн колледж. StudyMusic (11 марта 2012). sinkopa/ Архивировано 29 марта 2019 року.
  9. ↑ Харлап М. Г. Синкопа // Музыкальная энциклопедия. — Т. 5. — М., 1981. — Стлб. 28
  10. ↑ synkope-musik/ Die Musikalische Synkope einfach erklärt Abgerufen am 29. Januar 2023 (язик:нємецки).
Превьате зоз "https://rsk.wikipedia.org/w/index.php?title=Синкопа&oldid=9066"