Йоган Кеплер
| Йоган Кеплер | |
|---|---|
 | |
| Йоган Кеплер 1610. рок | |
| Особни податки | |
| Датум родзеня | 27.12. 1571 |
| Место родзеня | Вайл дер Штат |
| Держава родзеня | Святе римске царство |
| Датум шмерци | 15. 11. 1630. (58 год.) |
| Место шмерци | Реґензбурґ |
| Oбразованє | Универзитет у Тибинґену |
| Научни роботи | |
| Польо роботи | астрономия, физика |
| Познати по | Кеплерово закони |
| Потпис |  |
Йоган Кеплер (нєм. Johannes Kepler; Вайл дер Штат, 27. децембер 1571 — Реґензбурґ, 15. новембра 1630) бул нємецки астроном, математичар и астролоґ. Установел рушанє планетох по елипсох, та з тим звалєл теориї и вереня же ше планети рушаю коло Слунка по кружнїцох (Перши Кеплеров закон).[1][2][3] После чежкого дзециньства одлучел ше за церковну кариєру, та 1584. року ступел до семинару у Аделсберґу.[4] Понеже є прияти на Универзитет у Тибинґену, дзе го астрономию поучоал Коперников шлїдбенїк Михаел Мастлин, напущел священїцку службу и 1594. прилапел катедру астрономиї у Ґрацу. Його роботу замерковали Ґалилео Ґалилей и Тихо Брахе, хтори го поволал за помоцнїка до Праги. После Брахеовей шмерци 1601, превжал його положенє дворского математичара и астролоґа цара Рудолфа II. Од новембра 1604. до початку 1606. розпатрал нову гвизду (Кеплерова супернова лєбо СН 1604.), хтора зоз швицацосцу у максимуме превозиходзела швицацосц Юпитера; на месту гвизди, за хтору ше нєшка зна же була супернова, обачую ше лєм дифузни остатки, без остатку гвизди.
Хаснуюци барз точни Брахеово податки о планети Марс, Кеплер одкрил правилносци у планетским рушаню хтори познати под меном Кеплерово закони. Перши два закони обявел 1609. у своїм главним дїлу Astronomia nova. Вон бул перши з астрономох хтори ше цалком ришел епициклох, ґеометрийних конструкцийох хтори уведзени у ґеоцентричней системи. У истим дїлу обявел свойо толкованя плими и осеки як пошлїдка дїйствованя Мешаца. Медзитим, його глєданє причинох пре хтори ше планети рушаю по своїх драгох трацело ше у наївних представох. Аж Исак Нютн, на основи динамики и трох Кеплерових законох, установел закон общей ґравитациї.
После Праги, Кеплер 1612. року прешол до Линцу, дзе преподавал математику. Року 1615. видал математичне дїло Нова стереометрия винских гордовох /у ствари закривених поверхносцох/ (лат. Nova Stereometria Doliorum Vinariorum), у хторим ше служел з поступками хтори го творя предходнїком инфинитезималного рахунку. Року 1619. обявел дїло Складносци швета (лат. Harmonices mundi) у хторим ше виклада його треци закон. Предлужуюци Брахеову роботу, 1627. видал Рудолфински таблїчки (лат. Tabuli Rudolphinae) за вираховйованє положеня планетох, з лоґаритамскима таблїчками, таблїчками атмосферскей рефракциї, та каталоґом 1005 гвиздох. Таблїчки ше хасновали ище цали вик. Кеплер допринєсол и модерней оптики з конструкцию астрономского телескопа (Кеплеров меселатов то файта меселатова лєбо телескоп з двома собирнима (конвекснима) лєнчами, хтори даваю обратну слику предмета), а тиж и толкованє ширеня шветлосци и дїйствованя ока.[5]
Литература
[ушориц | ушор жридло]- Фред Хојл, Астрономија, Младост, Загреб, 1971.
- Милорад Млађеновић, Кораци открића природе, Библиотека Ђордано Бруно, Градина 1991.
- Andersen, Hanne; Peter Barker; and Xiang Chen. The Cognitive Structure of Scientific Revolutions, chapter 6: "The Copernican Revolution." New York. The Cognitive Structure of Scientific Revolutions. Cambridge University Press. 2006. ISBN 978-0-521-85575-4.
- Armitage, Angus. John Kepler, Faber, 1966.
- Banville, John. Kepler, Martin, Secker and Warburg, London, 1981 (fictionalised biography)
- Barker, Peter and Bernard R. Goldstein: "Theological Foundations of Kepler's Astronomy". Osiris, Volume 16. Science in Theistic Contexts. University of Chicago Press, 2001, pp. 88–113
- Caspar, Max (1993). C. Doris Hellman, ур. Kepler. New York: Dover. ISBN 978-0-486-67605-0.; with a new introduction and references by Owen Gingerich; bibliographic citations by Owen Gingerich and Alain Segonds.
- Connor, James A. (2004). Kepler's witch : an astronomer's discovery of cosmic order amid religious war, political intrigue, and the heresy trial of his mother San Francisco: Harper. ISBN 978-0-06-052255-1
- De Gandt, Francois. Force and Geometry in Newton's. Principia, Translated by Curtis Wilson.Force and geometry in Newton's Principia Princeton University Press. 1995. ISBN 978-0-691-03367-9.
- Dreyer, J. L. E. (1967). A History of Astronomy from Thales to Kepler. Dover Publications Inc. ISBN 978-0-486-60079-6.
- Ferguson, Kitty (2002). The nobleman and his housedog: Tycho Brahe and Johannes Kepler: the strange partnership that revolutionized science. London: Review. ISBN 978-0-7472-7022-5.published in the US as. Tycho & Kepler: the unlikely partnership that forever changed our understanding of the heavens.. New York: Walker. 2002. ISBN 978-0-8027-1390-2. Field, J. V.. Kepler's geometrical cosmology. Kepler's Geometrical Cosmology. Chicago University Press. 1988. ISBN 978-0-226-24823-3.
Вонкашня вяза
[ушориц | ушор жридло]- O'Connor, John J.; Robertson, Edmund F. Архива историје математике ,,Мактјутор" (язик: анґлийски)
- Mac Tutor History of MAtematics Archive на веб-сайту Wayback Machine (23. януар 2015.) зоз часопису „CM magazine“, число III/17, (язик: анґлийски)
Референци
[ушориц | ушор жридло]- ↑ Kepler. New Astronomy, title page, tr. Donohue, pp. 26–7
- ↑ Stephenson. Kepler's Physical Astronomy. стр. 1—2.. Dear, Revolutionizing the Sciences, pp. 74–78
- ↑ "Faktopedija", ilustrirana enciklopedija 11. izdanje 2004. Mozaik knjiga, pp. 32
- ↑ Barker and Goldstein. "Theological Foundations of Kepler's Astronomy", pp. 112–13.
- ↑ Kepler, Johann(es), "Hrvatska enciklopedija", Leksikografski zavod Miroslav Krleža. www.enciklopedija.hr, 2014.