Ария

Одпитуюца ария султана Базита у Гендловој опери Тамерлано. (повага на Da cаpо упутство.) Перше виданє, Лондон, 1719.

Ария (лат. aer, ит. aria, грeч. αηρ = „воздух”), то єдногласне вокалне дїло зоз провадзеньом, хторе одвитує драмскому монолоґу, звичайно як часц опери, оперети, ораториюму лєбо кантати. Ария може значиц и музично-инструменталне дїло мелодичного характеру. Може буц провадзена зоз єдним инструментом лєбо зоз оркестром.

За арию ше подрозумює же є „широко розшпивана”, дакеди зоз зложеним, виртуозним характером, виполнєта зоз експресивносцу и чувствствительносцу. Часто ше опрез ариї находзи рецитатив. Файта ариї то ариєта.

У 14. вуку словне мено за арию применьовало ше и подрозумйовало єдноставни и поетски композициї, як цо то напульски ариї. Познєйше ария завжала основну улогу у оперох, кантатох и ораториюмох.

У своїм историйним розвою поготов у 17. вику, ария як форма у опери преходзела през розлични фази. Италиянску оперу-серию характерує подзелєнє арийох у зависносци од чувствох хтори ше виражую: ариї ошветолюбивосци, ариї жалби („ламенто”), любовни, геройски.

Ария у 17. вику у опери- сериї, по правилох, мала тродїлну форму А-Б-А а треца часц подполно повторена перша (такв. ариї „да капо”, зоз италиянского Da capo - ознова). Постоя дводїлни /двочасцово ариї у хторих ше зоз контрастами спомалшеней першей часци и швидкей другей часци приказую збуваня особох. Постої и ария-приповеданя (ария диялоґу) и ария-монолоґу.

Познєйше ария постала вше популарнєйша у оперох и достала свойо подфайти:

• Aria cantabile,

Каватина, ария Фиґара зоз Моцартовей опери Фиґарова женїдба

• Aria agitata,
• Аria parlante, наративного характеру, у ,,стилу бешеди''
• Aria di bravura, найчастейше є зверена даєдней героїни
• Aria buffo, ария комичного характеру и найчастейше таку арию виводза баси лєбо бас-баритoни итд.)

У 18. вику у оперох ше зявйовали и виводзели зашором ариї хтори лиричнєйши и зоз тим ше зменшовал простор за рецитатив хтори баржей виражовал змисти акциї и драматичносци. Так же ше поступно заоштровало „зражованє” медзи арию и рецитативом, прето же ария барз часто представяла виривки хтори нє були у складзе зоз драмскима збуванями и гамовали єй розвой. Прето ше реформаторе опери (К. В. Ґлук и Р. Ваґнер) намагали же би ариї заменєли зоз формами хтори би були лєпши и еластичнєйше прилагодзени ґу розвою драмского збуваня.

Постої назва и за меншу (меншого змисту) арию - ариозо. За ариозо харктеристичне же є шлєбодна композиция, найчастейше то монолоґ єдней особи. А зоз нїм повязани два други поняца; У кабалети розлика у геройскeй характеристики мелодиї и словох, а у каватини преовладує романтична мелодийска интонативна прикмета.

Партирура Ґолдберґ варияциї, Й. С. Бах

Першей половки у 19. вику, облюбена форма ариї  у италиянскей опери була  кабалета. У нєй була часц кантабиле-розшпивана писня хтора жившого характеру. Кабалета, ше у опери понавя у целосци лєбо лєм єдна часц. Найчастейше опрез такей ариї предходзел рецитатив а цала секвенца ше наволовала сцена. Постояли тиж можлївосци за участвованє оркестри лєбо хора. Приклад Каста дива зоз опери Норма композитора Винченца Белиния.

Ария у Инструменталней музики

Назва ария ше часто означовала у 17. и 18. вику як инструментална музика хтора ше хасновала за танєц лєбо варияциї, а по уплїву на вокалну музику. Напр. дїло Й. С. Баха такв. „Ґолдберґ варияциї “ наслов публикациї зоз 1741. року, „Clavier Ubung bestehend in einer ARIA mit verschiedenen Verænderungen“ (Вежба за клавиятуру, хтора ше состої зоз єдней ариї зоз розличнима варияциями).

Слово ария дакеди похасноване у сучасней музики як назва за инструментални композициї-миниятури, напр. ария Робина Холовея зоз 1980. за камерни ансамбл, лєбо композиция Харисона Биртвистла Ґраймторпова ария (1973. року).

Una Furtiva Lacrima, Aрија (Доницетийовей "L'elisir d'amore" (Еликсир любови), єдна зоз найпознатших арийох у историї опери. Окрeмно красна ария и чувствительного сензибилитету

Литература

• Anthony, James R. (1991), «Air and Aria added to French Opera from the Death of Lully to 1720», in Révue de Musicologie, vol.77/2, pp. 201—219.
• Lewis, Anthony (1959), «Handel and the Aria», in Proceedings of the Royal Musical Association, vol. 85, pp. 95-107.
• Platoff, John (1990), «The Buffa Aria in Mozart’s Vienna», in Cambridge Opera Journal, vol.2 no.2, pp. 99-120
• Robinson, M. F. (1962), «The Aria in Opera Seria, 1725—1780», in Proceedings of the Royal Musical Association, vol. 88, pp. 31-43.
• В. Перичић и Д. Сковран: Наука о музичким облицима - Београд, Уметничка академија, 1961, VII изд. 1991, 574 стр.
• Rosen, Charles (1988), Sonata Forms, New York: Norton ISBN 9780393302196
• Solie, John F. (1977), «Aria Structure and Ritornello Form in the Music of Albinoni», in The Musical Quarterly, vol.63 no. 1, pp. 31-47
• Talbot, Michael (n.d.), «Ritornello», in Grove Music Online (subscription only), accessed 22 March 2013.
• Wagner, Richard (1995), tr. W. Ashton Ellis, Opera and Drama, Lincoln and London: University of Nebraska Press. ISBN 9780803297654.
• Westrup, Jack, et al. (n.d.), «Aria», in Grove Music Online (subscription only), accessed 20 March 2013.