Аед

Аед

Аед (грч. ἀοιδός, aoidos — шпивач, бард), шпивач и поета при старих Грекох у предгомеровским периодзе.

Способ живота аедох бул барз подобни животу сербских ґусларох. Аeди сами составяли писнї, хтори як и народни шпиваче и ґусларе, шпивали преважно по дворох велїкашох. Були путуюци шпиваче, и поетове, и часто були поволани же би забавяли госцох на святочносцох, госцинох и рижних вешельох. Їх уметносц поготов розквитала и ширела ше у 8-7 вику п.н.еру. Тоти поетове були ношителє вчасней греческей усней епскей традициї, алє ше о нїх мало зна.

Зоз провадзеньом инструментох форминґи, китари и лири, аеди шпивали писнї о богох, геройских успихох, алє ошпивали и свойо дожица. На тот способ усно преношели народну творчосц. Окрем своїх писньох, шпивали и писнї хтори чули од других. У швеце у описох тих епских писньох, їх писанє практично нєпознате (гоч їх хаснованє имплицира у єдней меншей епизоди, приповедки о Белерофонту); цала поезия то „писня“, а поетове то „шпиваче.“ Познєйше, у 5. и 4. вику, виводзенє епскей поезиї ше наволовало рапсодия, а виводзач рапсод (рапсодос), алє тото слово ше нє зявює у вчасних епох. анї у сучашнєйшей лирскей поезиї.

За Геродота аед представя „найлєпшого у людскей файти” (История, I, 24).

Ґалерия

Литература

• Rečnik književnihtermina (Književnost). Beograd, Jugoslavija: Institut za književnost i umetnost u Beogradu. 1986.
• Љубо Мићуновић, Речник књижевних термина, издавач Српска школска књига.
• Аєд// Словарь литературоведческих терминов / Ред.-сост.: Л. И. Тимофеев и С. В. Тураев. — М.: «Просвещение», 1974. — С. 24. — 509 с. — 300 000 экз.
• Homer i początki epoki archaicznej. W: Danuta Musiał: Świat grecki. Od Homera do Kleopatry. Warszawa: Trio, 2008, s. 38. ISBN 978-83-7436-178-1. (язик: польски)